Слово «КУРБАН» в Буджаку ви почуєте і від болгарина, і від гагауза, і від українця. Але значення його можуть різнитись, адже на заході цього краю під Курбаном можуть розуміти баранину з гарніром, а в центрі – суп з баранини. Для того, щоб з’ясувати, звідки така плутанина, поринемо в науку лінгвістику та простежимо поширення «Курбанів» по світу.

В семіто-хамітських мовах, до яких відносяться арабська та іврит, слово «Корбан, Курбан» відоме з давніх-давен і означає буквально: «Жертва Богу». Такі жертви приносили в стародавні часи як подяку, для зцілення чи для відкупу гріхів. Саме так зветься жертва в сучасному іудаїзмі та ісламі.

Лишається загадкою, як православні християнські народи (болгари та гагаузи) почали використовувати це слово. Сталось це або в сиву давнину в Приазов’ї (за часів Хазарського каганату, де домінуючим віросповіданням був іудаїзм), або на Балканському півострові (за часів ісламської Османської імперії), звідки болгарські та гагаузькі переселенці емігрували у ХІХ столітті, щоби оселитись у Буджаку.

В стародавні часи жертовну тварину (частіше за все барана чи вівцю) готували у великій металевій посудині, а потім частували смачною стравою сусідів та перехожих.

Зараз курбан готують в придорожніх їдальнях – наприклад в Татарбунарах. Тут ця страва – густий суп з баранини, овочів та зелені.

В багатьох гагаузьких та болгарських селах продовжують готувати інший курбан. Спочатку відварюють баранину, а потім на цьому бульйоні запікають булгур (місцевий різновид пшеничної крупи) та рис (теж місцевий – кілійський). Трохи спецій (лавровий лист, чорний перець, сіль) та цибуля – ось і все що ще додають до цього курбану.

Як і колись, цю страву готують на великі свята. Вона традиційно займає на столі центральне місце. Їсти разом курбан – значить розділяти з господарями оселі їх радості і біди, ставати один одному ближчими та зрозумілішими.